Зачем туманные мне дали,
Зачем мне ребусы судьбы?
Мне эту жизнь подарком дали,
Чтоб верил, жил и не грешил;
Чтобы не рвался, не метался
И не отыскивал химер,
Не падал бы, не спотыкался,
Ну, в дебрях мысли, например.
Чтоб наслаждался я рассветом,
Чтобы бродил я по росе,
Чтоб был я сытым и одетым,
Чтоб надо мной страх не висел.
Случится что и захромаю,
Нарвусь на горе, на скандал...
Я эту жизнь не осуждаю,
Ведь, мне её Всевышний дал.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
